Літній час

На свято на честь 75-річчя Елен до її заміського будинку приїжджають сини Фредерік і Жеремі, і дочка Едріен. Елен живе виключно пам'яттю про свого дядька, відомого художника, і думає про те, що всі історії та спогади про нього підуть разом з нею. Вона перетворює будинок на музей, який оживає лише двічі на рік, коли приїжджають діти. Останні ж байдуже дивляться на картини Коро на стінах і знизують плечима: 'інша епоха'. Після смерті матері їм необхідно вирішити долю своєї спадщини, і виявляється, що вона має якесь значення і цінність тільки для Фредеріка, який хоче залишити цей будинок для сім'ї та дітей. І активна Едріен, дизайнер дрібниць для дому, і Жеремі, перспективний менеджер, не хочуть жити у Франції та навантажувати себе зайвою спадщиною. Вони говорять про нього виключно в термінах прибутку, думаючи, як вигідніше їм розпорядитися. Приймається колективне рішення – принести спадщину в дар Музею Орсе, не з якихось благодійних спонукань, так просто легше мінімізувати податок на майно. Драми не відбувається, Фредерік покірно погоджується із колективним рішенням і не намагається його оскаржити. Але й у музеї сумніваються в тому, чи потрібні їм ці рідкісні меблі, речі, картини.